Я хочу бачити країну без війни, Бо мрію повернутися додому! Я хочу після ранньої весни, Не постріл чуть, а гуркотіння грому. Укнигу «ЛИСТИ НА ФРОНТ. Діти Луганщини – своїм захисникам» увійшли кращі конкурсні роботи учнів навчальних закладів Луганської області, написані школярами восени 2021 року, до початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. У малюнках, віршах, есе та біографічних нарисах діти прифронтових міст і сіл розповідають про пережите та висловлюють сподівання на щасливе мирне майбутнє. Книга була опублікована під час найважчих кровопролитних боїв за Луганщину, щоб донести до військовослужбовців Збройних Сил України вдячність юних луганчан своїм захисникам та їхню непорушну віру в перемогу українського війська над підступним загарбником. Книгу підготувало до друку Управління зв’язків із громадськістю Збройних Сил України. Редактор-упорядник – капітан Олена Мокренчук. Дорогі діти Луганщини та всієї України! Ми боремося за вас, за ваше майбутнє, ваше право жити у власній державі та втілювати свої дитячі мрії. Ми б’ємося за нашу землю, щоб не залишити війну в спадок вам. Ворог безжальний і підступний. Він прагне загарбати Україну, прадавню землю вільних людей, історія якої починається задовго до слов’янства та навіть скіфів! Уже тоді тут жили наші предки. Так само, як ви зараз, вони любили цю землю. Вони захищали її, часто ціною життя, про що свідчать численні кургани – німі вартові наших степів і лісів, що й досі стоять від Луганщини й Донеччини до Слобожанщини, Чернігівщини, Київщини, Херсона й Запоріжжя. Ми багаті не лише родючими чорноземами й людськими ресурсами, а й своєю величною й трагічною історією, культурним різноманіттям, розумними працьовитими людьми. Ви пишете про це у своїх віршах і творах, порівнюєте нас із козаками, майстрами військової справи різних епох. На жаль, ваші однолітки на окупованих частинах Луганщини, Донеччини та Криму позбавлені змоги дізнатися правдиву історію свого народу, відчути силу й мелодійність рідної мови. Та я впевнений, що колись і вони триматимуть у руках цю книгу й прочитають ваші чудові вірші та есе про нинішніх захисників нашої прекрасної України. Вони відчують вашу любов до своєї країни, вашу вірність своєму народу й вашу безмежну довіру до своїх захисників. Війна – це завжди величезна трагедія, біль і кров. Ви краще за всіх знаєте, що не ми починали її: підступний ворог напав на вас, і ми змушені були прийняти бій. Народжені у Львові й Луганську, Миколаєві й Харкові, Сімферополі та Маріуполі – ми на своїй землі й захищаємо своє: наші родини та вас, наших дітей. Тому нас підтримує весь світ, тому нас підтримуєте ви. За це вам щира вдячність. Дякую вашим батькам і вчителям, які виховали таких талановитих, розумних дітей. Ви нас надихаєте віддавати всі сили й душу боротьбі за свободу. Нам усім тепер важко, дуже важко – але вже точно ніколи не буде соромно. Майбутнє України починається з вас. Я дивлюся ваші малюнки, читаю ваші вірші – і бачу, що воно буде прекрасним! Ви продемонстрували всьому світові, що значить любити свою країну, що таке хоробрість і стійкість. Самою своєю присутністю тут, допомогою військовим, повсякденною підтримкою своїх захисників ви показали: Луганщина – це Україна! Вам є чим пишатись і кому дякувати. Памʼятайте про ціну, яку ми кладемо на вівтар заради вас, заради Перемоги! Вірте у свої Збройні Сили! Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний Олег Пшеничний, 17 років Сєверодонецьк АРМІЯ, ІСТОРІЯ, УКРАЇНА Упродовж багатьох років наша країна несе на собі тягар важких випробувань. Коли надія на майбутнє нації втоптувалася в бруд нашими ворогами за допомогою пропаганди, продажних політиків та геополітичних принижень, на допомогу приходила тільки наша армія. Наша Україна довгий час жила затяжними снами між епохами різних імперій, що після коротких пробуджень незалежності знову поглинали нас. Що підтримувало ті пориви свободи? Епоха Речі Посполитої. Почалась Національно-визвольна війна 1648-1657 років. Про них ходили легенди. Їхній досвід цінувався в інших європейських країнах. Вони не знали страху. Запорізьки козаки – воїни, що боролися за волю народу та за свою свободу. Підтримувати життєздатність Гетьманщини допомагала здебільшого могутня козацька армія. Звісно, у нашому світі армія – запорукою існування будь-якої держави, і той дух, що віяв від Війська Запорізького, позитивно впливав на настрій всього Гетьманату. У нашій історії чорна смуга завжди починається з катастрофи. На жаль, нам не вдалося втримати тоді свою Незалежність. Гетьманщина як незалежна держава проіснувала недовго, але залишила після себе натхнення й національну пам’ять, що підтримувала наш дух у подальші роки й не полишає нас навіть зараз. На початку 20 століття, у кривавій бані Першої Світової війни, розквітає Українська Народна Республіка. Здавалося б, що в шаленому коловороті подій ми могли б легко здобути волю. Але почалися проблеми, які витікали з відсутності найважливішого елементу пазлу держави у такі часи – потужного війська. Коли перед нами постала Німецька Імперія та Австро-Угорська Імперія, ми не змогли їм протистояти, і змушені були прийняти їхні вимоги в глобальному конфлікті, через що переможці пізніше не хотіли визнавати нас як незалежну країну. Коли червона зараза погрожувала нам, ми не мали можливості протиставити їм достатньо вагомі аргументи. Коли нововідроджена Польща вирішила, що західноукраїнські землі з етнічною українською більшістю належать полякам, у нас теж не вистачило сил заперечити їй. Потужна, добре озброєна й навчена українська армія – це те, чого нам не вистачало у вирішальні роки, навіть місяці нашої подальшої долі. Дата 14 жовтня відома як день заснування Української Повстанської Армії. Тоді, у 1942 році, до цього зіткнувшись зі сталінськими репресіями, Україна відчула на собі тягар майже чотирьох років нацистської окупації. Метою цієї армії було велике українське повстання з подальшим об’єднанням наших етнічних земель. Так, УПА була партизанською, але це б не сильно завадило втіленню ідеї про Соборну Україну, тим паче що її вояки воювали проти «коричневих» і «червоних» майже по всій Україні й доволі організовано. Але, як завжди, постала проблема внутрішнього розколу Організаціїї Українських Націоналістів на два «проводи»: ОУН(б) та ОУН(м), які мали між собою суперечності. Це й призвело до поразки. Відновили єдність ОУН тільки у 2013 році. Так, не згасла наша країна, ідея, мова, славний народ у муках криваво-червоної диктатури. Хоча небезпека була надто близько. Через катування русифікацією, депортаціями та колективізаціями ми пройшли до 1991 року. Нарешті відбувся розпад СРСР – і Україна отримала незалежність. Та чи відчепилася від нас Росія? Ні. 2014 рік це наочно показав. Північні «лжебраття» прийшли до наших хат зі зброєю, стали нищити наші міста. На щастя, путінська «Новоросія» не відбулася. Бо в нас уже була армія. Спершу катастрофічно слабка, вона швидко набирала сил та досвіду в боях і, зрештою, показала, що здатна відстоювати свою країну. Повномасштабне вторгнення РФ тоді так і не почала. Чому? Не думаю, що можливо прочитати думки російського президента, але всі експерти сходяться в одному: він побачив, що українське військо – потужна сила. Чи є в нас боєздатна армія тепер? Так. І це бачить цілий світ. Наша армія перейшла з опори тільки на патріотизм до підвищення професіоналізму. За офіційними даними, Збройні Сили України тепер налічують 261 тисячу військовослужбовців. Це значно більше, ніж у 2014 році. Над нами нависла нова загроза повномасштабного російського вторгнення. Чи готові ми до такого розвитку подій? Думаю, що так, але це покаже час та історія, яку ми формуємо тепер. «Ми створені, щоб перемогти», – сказав командир 81 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ полковник Артем Котенко. Я думаю так само. Ми народилися, щоб перемогти – і готові перемагати. Дарина Савченко, 16 років учениця Лантратівського ліцею
