Дорогий солдате, захиснику, Герою! На жаль, мені ніколи не доводилося писати листа, загортати його у конверт, вписувати в рядки зворотню адресу… Для мене ти – незнайомець. Я не знаю твого прізвища, імені. Мені невідома твоя посмішка, не чула я твого голосу, і заглядати в твої очі мені не доводилося. У них, тих очах, крім проникливого погляду, ще є біль та осад страху, а скроні твої, мабуть, інеєм укрилися, бо всілякого довелося побачити там, на передовій або, як у нас говорять, на першій лінії розмежування. Яке страшне оте слово «розмежування». Віє від нього смутком та жалем. Бо розмежованими залишилися не тільки території, а й людські долі… Ми молимося за вас! Уся Україна молиться, оскільки цінує ваш подвиг і зусилля, які ви докладаєте, щоб вберегти нас; відчуває, наскільки вам важко та страшно; вболіває за те, щоб ви всі повернулися переможцями до рідної домівки. Кожного з вас чекають рідні: мама, яка не стримувала сліз, проводжаючи сина в далеку дорогу; батько, який мужністю й твердістю свого характеру зумів виховати справжнього патріота; і ота Єдина, яка вірно чекає та пишається, що її обранець гідно захищає кордони рідної держави, а серце її щомиті тремтить за тебе. А в когось уже є діточки, які запитують кожного дня матусю, чи скоро повернеться їхній тато. Я вдячна тобі, любий воїне, за захист, за твою хоробрість, сміливість та відважність. Ми обов’язково переможемо! Українці є, були й будуть. Як казав Тарас Шевченко: …Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине, – Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люди, наша слава, Слава України! Молюся за тебе, солдате! Нехай твоя сила та мужність завжди живляться любов’ю та підтримкою рідних. Хай вдома завжди чекає на тебе затишна оселя! Хочу, щоб душа твоя була зігріта чистим коханням, родинним затишком і надією на благословенні прийдешні часи! Валентина Кравченко, 17 років Лисичанськ
