1. З’явився в Назареті Гавриїл Й став перед очі лагідні Марії. Вона стривожилась і опустила вії, І щось подумати не мала сил. Бо ангел дивним світлом налякав Її, заручену, що у хвилини тії Весільної чекала веремії І стільки мала невідкладних справ. — Радій, радій же, благодаті повна! Від Господа ти милості достойна! Господь з тобою! — ангел промовляв. Мовчала діва. Ангела вітання Збудило в серці жінки здивування, А страх — її побожність виявляв. 2. — Не бійсь, Маріє, безмір благодаті Ти віднайшла у Господа Святого. Зачнеш в утробі Сина дорогого — І прийде день Його рождати. Назвеш Ісусом. Буде величати Твого Синочка люд зо світу всього. Господь Йому віддасть престола золотого — І сяде Він, щоб вічно царювати. О, не тривожся ти, що не пізнала мужа. Тебе огорне Божа сила дужа, І злине Дух Святий на тебе в повноті. А Син твій Божим Сином ще назветься. Вкладе життя Він до людського серця, І будуть всі слова й діла Його святі. 3. Для Бога неможливого нема! — Хай буде так, як Він того бажає. І ангела повітря розчиняє — Й Марія залишилася сама. Скоріш до родички. О, мабуть, не дарма Й для неї ангел радість сповіщає. Хай щире серце інше привітає, Бо щастя більшає, як ділиться двома. Вуста торкнули вуст Єлизавети — І Божі їй відкрилися секрети: — Господня мати ось прийшла сюди! Благословенна ти між жонами у світі, Благословенний Той, що маєш народити, А як повірила — блаженна назавжди! 4. Йде Йосип з Назарета, з Галілеї, З Марією в юдейський Віфлеєм. Додав цар Август до своїх проблем — Переписати люд землі своєї. Ось місто батьківське. Кімнат ні однієї В заїздах не знайшлося. Що ж робити? Вагітній жінці треба відпочити, Бо важко так на холоді для неї. Вертеп вони нарешті віднайшли, Де вівці скупчились і кози, і воли... Тут світ зазнав небаченого дива! Марія Первенця натхненно сповила. Подяку Богу щиру віддала — А по щоках пливла сльоза щаслива. 5. Так тепло пастухам біля вогню. Отара, утомившись, спочиває. Ніч навкруги. А полум’я шугає — І видно поле й стоптану стерню. Ой, що за світло, що за чудеса?! Це ангел, ангел у Господній славі! І пастухи тремтять бувалі й браві — Десь їхня мужність загубилась вся. — Не бійтеся, бо дивне відбулось — Спаситель народився вам, Христос. У Віфлеємі Він, у яслах, в сповиточку. І Боже військо ув отій порі Зійшло із неба в одязі зорі Й співало славу Богу і Синочку. 6. У Віфлеєм прямують мудреці, Аби вклонитися царю Юдеї, І не жаліють старості своєї, І кожен має скарб в своїй руці. Ясна зоря показує їм путь, А Божі ангели від зла застерігають. Хоч іроди на немовля чигають — Вони Спасителеві шлях не перетнуть. Ось віднайшлася пресвята родина. І впали ницьма на пошану Сина, І не соромились щасливих сліз, Бо Бога бачили вони, а не людину. І щире золото, і ладан, й смирну Для Нього кожен зо скарбів приніс. 7. Мій Господи, Твій ангел сповістив Й мені Твоє народження щасливе, І думав я: «Хіба воно можливе?» — Вилазячи з думок, як з чагарів. І так Дитя побачить захотів!.. Невір’я переміг в жахному герці. І віднайшов Тебе в своєму серці — І плакав радо, і благоговів. Тоді Тобі приніс за радість неймовірну Хвали палкої ладан й смирну. (Тобою ж я від смерті втік!) І хочу, щоб отримав Ти від мене Ще й діл любові золото червлене, Як доказ вдячності повік.
