Думки, як птахи, з-під руки втікають, Піймати хочу – метушусь безсило: Пишу, читаю, думаю, черкаю… Та, Господи, в Тобі натхнення крила. І пишеться тоді, коли Ти мовиш, Хоча й нечутно для людського слуху, Своє живе вогненно-чисте слово, Що проникає у глибини духу. Думки, мов птахи, їх не наздогнати, Щасливі, трепетні, гіркі, тривожні… Тож говори – я буду дослухатись, Ти – джерело мого натхнення, Боже.
