Крізь втому буднів просіває день Нові чуття, нові думки і мрії, Й акорди недоспіваних пісень, Які душа у глибині леліє. То повниться надією печаль, То осипається тугою щастя... Й карбується невидима скрижаль Невпинно швидкоплинним ліком часу. І кануть в тишу сказані слова, Хоча, здається, й голосно кричали, І губиться мелодія жива В полоні невимовної печалі. І тільки віри іскорка ясна Бентежить серце осяйним чеканням, Для мрії – крила, музику пісням Дає, а слово воскреша з мовчання. Її не згасить ні років політ, Ні холод каменю, ані гріха прокляття, Крізь втому буднів шлях наш озорить Любові Божої ясним багаттям.
