Ісая

«Ось я, — пошли Ти мене!» Іс.6:8 Я бачив Господа. Сидів Він на престолі, На осяйнім престолі золотім, Кінці Його одежі слались долом І хмарами вкривали Божий дім. Лице палало — годі подивитись. Це світло творить з темряви золу. А серафими, що над Ним схилились, Йому співали радісну хвалу. — Святий Господь, Свят Саваот, — лунало, —  Своєю славою наповнив землю Він. Від голосу пороги захитало І задвигтів весь храм — від долу аж до стін. І заволав я: — Горе, горе маю. Я занапащений, зайде моя зоря: Нечистий я, між грішних проживаю —  І бачу Вседержителя Царя. Тремтів в страху і ждав благоговійно: Ось ще недовго, ще коротка мить —  Впаде вогонь від Бога непомильно І плоть моя, і все в мені згорить. Я бачив Господа! Нехай тепер загину, Звільнюся зі своєї плоті пут. Та серафим взяв з вівтаря жарину І до моїх торкнувся грішних вуст. — Вже відійшло від тебе беззаконня. Окуплений твій гріх, ти чистий для небес. Тобі вже не загрожує безодня. І я почув — і затремтів увесь. І промовляв Господь: — Кого мені послати У світ цей викривати все земне Велике зло, що хоче панувати. І я сказав: — Ось я, пошли мене!