І сильні люди плачуть, тільки тихо… Та сльози їхні бачить лише Бог. Тримаються, коли приходить лихо, — Життя не пролітає без тривог… Вони — як всі… І їм болить так само… Від труднощів зростає їхня міць. Хоч в серці носять величезні шрами, Та впевненість не сходить з мужніх лиць. Сміятися навчилися крізь сльози, Ховати біль, до вечора носить, Не скаржитись у спеку чи в морози, Ще й іншим намагаються служить. У мозолях нерідко їхні ноги, І зношене взуття аж до дірок, Не встелені трояндами дороги Ведуть від сонця вище та зірок. Вони рішуче йдуть, бо добре знають: На цій землі по-всякому бува, Та Небо терпеливих дожидає — Веде до Бога віра їх жива!
