Засудили до страти, як злодія, вбивцю. Руки вимив Пілат: «Я не винен в крові». І Царя над царями вдягли в багряницю, Із тернини вінок на святій голові. Кепкували над Ним і в обличчя плювали, І кричали: «Ти, Царю Юдейський, радій!» Канчуки, мов гадюки, над тілом звивались – Невпізнанним став образ святий. Коли ж дика юрба досхочу назнущалась, Хрест на зранені плечі поклали Йому. Ті, що вчора своєму Цареві вклонялись, Вже сьогодні обрали пітьму. Не здригнулись кати, що живцем прибивали Руки ті, що чинили добро, до хреста. – Коли Цар, то спаси Сам Себе! – кепкували, Та мовчали скривавлені чисті вуста. Навіть сонце сховалось, не в змозі дивитись На кривавії муки, знущання оті. Та Ісусові руки немовби хотіли Світ обняти увесь і жорстоких катів. Не впізнали Месію, Спасителя свого, Божу Правду святу розп’яли на хресті, І не знали, що Він – це Життя та Дорога, Що мільйони підуть по цій хресній путі.
