ГОСПОДЬ – МОЯ СКЕЛЯ

Це сталося понад десять років тому. Після тривалої хвороби відійшов у вічність батько мого чоловіка. Останні місяці він був на програмі «Хоспіс». Нелегкий період у нашому житті, але Господь допоміг усе пройти. Божа милість і благодать особливо виявилися того квітневого дня, коли життя мого свекра повільно згасло. До нас прийшов капелан Джим Шерідан (Jim Sheridan), щоб розділити з нашою родиною горе втрати. Він увійшов до кімнати, де нещодавно обірвалося життя. То був літній чоловік високого зросту й з гучним, упевненим голосом. Його щира посмішка та внутрішній спокій передалися й нам. Джим зробив усе потрібне щодо документації. Він запитав, чи ми віримо в Бога, і коли дізнався, що ми християни, дуже зрадів і розповів нам історію свого навернення. Потім поцікавився, як кожен із нас навернувся до Господа. Джим поговорив і з дітьми. Запитав їх, чи люблять вони Бога й чи віддали Йому свої серця. Він співав того ранку дорогу багатьом християнам пісню «Чудова ласка, що знайшла!» («Amazing Grace!»). Наші серця переповнювала радість від усвідомлення Божої милості та надії на блаженну зустріч у Небесах із нашим Господом та рідними, які пізнали Христа. На прощання Джим залишив свою візитку й попросив, щоб ми зателефонували йому, коли наші діти приймуть рішення покаятися та прийняти хрещення. Через декілька років ми зустріли Джима в одному з магазинів. Він трохи змінився, виглядав стомленим. Сказав, що пережив інсульт. На хрещення нашого сина він так і не зміг приїхати. Через кілька років хрещення приймала дочка, але тоді я не змогла знайти візитку, яку залишив Джим. Цієї весни знову зустріли Джима в тому ж магазині. Підійшли до нього, і він одразу ж згадав нас. Виявляється, у нього нещодавно стався інфаркт. Але, незважаючи на всі хвороби та немощі, він так само проповідує, веде малі групи у своїй церкві й допомагає тричі на тиждень (тепер уже як капелан-волонтер) на програмі «Хоспіс». Джиму сімдесят вісім років, а він енергійний у Господі, як і раніше, щоб нести Його Добру Звістку тим, хто гине. Показали йому фотографії дітей, розповіли, що вони прийняли Господа як свого Спасителя. Запросили Джима до нас на Богослужіння. Він погодився, і вже кілька разів проповідував у нашій церкві на служіннях англійською мовою. Джим розповів про себе. Він народився в Лос-Анджелесі й виріс у Шерман-Оукс, Каліфорнія. Був єдиною дитиною в сім’ї. Його мама працювала директоркою школи, а тато не закінчив і десяти класів, але вважав себе, за словами Джима, найрозумнішим у їхній родині. Джим ріс із людьми, які згодом стали кінозірками й виступали на телебаченні. Завжди любив спорт та музику. У школі не був дуже старанним. Після школи вступив до коледжу, а потім був призваний до армії. Джим згадує: «На початковому етапі армійської підготовки я був дуже непокірним, оскільки не хотів служити, особливо у В’єтнамі. Через таке ставлення до служби я посварився з одним із своїх лідерів. Ми вирішили залагодити сварку боксерським поєдинком, у якому я зазнав поразки. Почувався самотнім, був далеко від дому, і мені здавалося, що неодмінно загину у В’єтнамі. Наступного дня я пішов до церкви, щоб помити у вбиральні. Потім зайшов у каплицю, де відбувалося богослужіння. Більшість свого життя я відвідував церкву, але не знав Бога особисто. Проповідь, зазвичай, не слухав. Так сталося й цього разу. Коли сидів у каплиці, помітив, що проповідь мені набридла. Я став розглядати збірку гімнів та читати пісні, які знав із дитинства. Знайшов пісню «Ісус любить мене» («Jesus loves me»). Знову й знову перечитував текст і помітив, що одного з прочитаних куплетів не було в тій збірці гімнів, якою ми користувалися вдома. У цих рядках ішлося: «Він омиє твої гріхи» («He will wash away your sins»). Став розмірковувати про це й зрозумів, що вже багато разів просив Ісуса пробачити мені. Але далі в пісні було сказано: «Нехай Його Дитя увійде» («Let his little child come in»). Ніколи до кінця не розумів, що це означає. У старших класах я мав кілька дуже хороших друзів-християн. Вони завжди говорили про «народження згори», але мені це все було незрозуміло. Я не хотів розпитувати, щоб не видатися смішним… Отже, прочитавши тоді в каплиці слова гімну: «Нехай Його Дитя увійде», я просто схопився за голову й помолився: «Дорогий Господи, я зіпсував собі життя, намагаючись робити щось по-своєму, а не так, як хотів Ти. Якщо Ти увійдеш у моє життя, я вірно служитиму Тобі до кінця». Тоді я думав, що маю бути достатньо добрим, щоб Христос оселився в моєму серці. Але в цей же момент Ісус увійшов у моє життя й повністю змінив його. Я більше не відчував самотності. Багато чого не розумів у теології, але точно знав, що потребую Спасителя. Моє ставлення до армії змінилося через мої особисті стосунки з Христом. Я став усвідомлювати, що живу для Ісуса. В мені відбулася кардинальна зміна. І хоча я не завжди відповідаю тому, чого хотів би від мене Ісус, Він все ж таки не покидає мене й веде ось уже понад п’ятдесят шість років. Він єдиний, Хто може виконати Свою обітницю...» Отже, Джим віддав своє життя Господу, коли йому вже виповнився 21 рік, 14 травня 1965 року, проходячи базову армійську підготовку у Форт-Полк, штат Луїзіана. У 1973 році він одружився. Закінчив семінарію в Денвері в 1976-му. Був пастором у Кламат-Фолс, штат Орегон, одразу після закінчення семінарії. Багато років служив на місіонерських полях у різних країнах світу. У Джима та його дружини Сенді троє своїх дітей. Коли їхньому первістку було два роки, подружжя стало піклуватися про одинадцять прийомних дітей (майже всі вони жертви сексуального насилля у своїх сім’ях). Джим Шерідан став капеланом у Хоспісі в 2007 році, проходячи ординатуру в лікарні Саттер. Він працював із сім’ями, особливо в ті дні, коли в них хтось був смертельно хворий чи помер, щоб допомогти пережити горе втрати. Тепер Джим каже, що йому ніколи йти на пенсію. Він так само виконує служіння капелана, але вже як волонтер, бо ж «так багато людей потребують Христа в останні години свого життя… Дуже багато з них борються з думками про суїцид…» Щотижня Джим особисто навчає групу чоловіків за курсом учнівства, який розробив сам. Він допомагає людям, які називають себе християнами, проте загрузли в різній залежності. Джим відчуває справжню радість від євангелізації та учнівства. Він вважає, що кожен народжений від Бога християнин зобов’язаний завжди ділитися свідченням про те, як Господь знайшов і врятував його: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, і завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом» (1 Петр. 3:15). Коли слухаєш свідчення Джима Шерідана, його проповіді, у пам’яті оживають слова з Псалма 91:13-16: «Зацвіте справедливий, як пальма, і виженеться, немов кедр на Ливані, посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога, іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі, щоб розповідати, що щирий Господь, моя скеля, і в Ньому неправди нема!»