Серед безмежжя всіх галактик, Землі і неба широти, Сад Гефсиманський – болю клаптик, Страждань, скорботи, самоти. Кривавить піт лице Господнє: – Мій Отче, чашу пронеси! Почуй Мене, почуй сьогодні! Я все прийму, як Ти даси! О, ця страшенна одинокість! О, ця нестерпна самота!.. Холодна місяця високість, І лиш молитва на устах. Сплять учні. Молиться Месія. Пильнує з неба Саваоф. Що в ніч цю думає Марія? А на чолі Ісуса – кров. Напевно, я до днів останніх Так до кінця і не збагну Синівські муки і благання, Тієї ночі таїну. А троє сплять. Ось-ось світання. Вже гомін зради долина... І ранок кликав на страждання, Щоб чашу випити до дна. 2020 р.
