Галина Гуменюк

Навчися брати висоти неба, Смиренним серцем кріпись, молись. На крила віри підняти треба Того, хто впав десь чи зупинивсь. Галина Гуменюк народилася в селі Заставне Іваничівського району, що на Волині. Спочатку закінчила Сокальське ПТУ, а потім факультет живопису та графіки Московського заочного народного університету мистецтв. Працювала художником-оформлювачем в одному з підрозділів тресту «Волиньбуд» та в Прилуцькій середній школі. Захопилася поетичною творчістю в шкільні роки. Друкувала свої вірші в газеті «Голос надії», журналі «Волинь християнська» та в колективному збірнику «Осоння віри». Живе в Сакраменто. Відвідує церкву «Вiфезда». Я без Тебе нічого не можу… Я без Тебе нічого не можу, Я без Тебе нічого не знаю І не раз свою душу тривожу, Та в думках перемоги не маю. А вони, наче хмари, згущались – Темні, грізні – i втоми не знали. Моя віра не раз розбивалась У сумнівах, проблемах, печалі. Прагне серце з Тобою єднання, Бо живі там джерела я бачу, Як в пустелі, єдине бажання – Пити воду у днину гарячу. Ти над кругом землі пробуваєш, Бачиш кожну пташинку й стеблинку, Всім повітря даєш, відкриваєш День новий – життя нову сторінку. Сходить сонце – і роси на травах Діамантами, перлами сяють. Тиша, спокій, тумани над ставом, Ранок співом пташки зустрічають. Бог дав слух, щоби чути, та очі, Аби бачити дивне творіння, Не томитись в журбі дні та ночі; Дав і розум, і віру, й прозріння. Розгортаю я Слово Господнє, Душу втомлену в нім заспокою, Щоб відкрив Господь вухо духовне І, як Пастир, водив за Собою. Боже Слово тепер всім доступне, Невичерпна джерельна криниця, Силу всім подає всемогутню, Проганяє пітьму, як зірниця. Зодягнуся в ясну Божу зброю, Віри щит візьму, шолом спасіння, Меч духовний – і стану до бою. Ти воскрес! Переміг смерті тління! Я з Тобою усе переможу: Темні думи, гріхи та спокуси – Віджену всяку силу ворожу Йменням Божим і кров’ю Ісуса. В тіні крил Твоїх я заховаюсь, Тільки прийде тривожна година, І я каюсь, Тобi впокоряюсь, Бо ж Гончар Ти, а я – лише глина. Для усіх в Тебе задум і доля, Хоч ми, наче пилинка на карті, Хай же буде завжди Твоя воля, Бо в Тобі тільки ми чогось варті. Душу дав нам палку, невмирущу, За гріхи наші – Сина у жертву. Обіцяв тим красу неминущу, В кого віра жива, а не мертва. Написав до закладин ще світу На долонях Своїх ім’я наше… Бути вірними дай Заповіту, Прославляти Тебе життям нашим.