Слово ваше нехай завжди буде ласкаве. Кол. 4:6 Бог людині дав слово. В нім смерть і життя: Слово творить і слово руйнує. І в теперішнім дні, і в часи майбуття Слово долю людини будує. Що посіє вона у думках і в устах, Те на ниві життя проростає: Чи тернина, бур’ян, а чи буйні жита, З часом кожен врожай пожинає. Більш поспішні на гнів, ми пускаємо в хід Ті слова, які можуть поранить. І надовго серця тоді сковує лід, Що не тане, мов айсберг, роками. І відчуження мури між нами ростуть, Наші душі черствіють. Байдужі По пустелі земній ми верстаємо путь, Знемагаючи часто від стужі. Ми стаємо скупими на ніжні слова. Що, здавалося б, слово вартує? Та воно – мов бальзам, і душа ожива, Як ласкаве й приємне почує. Є слова, що руйнують основи твердинь, Розбивають їх в попіл і порох, Усміхається знову небес голубінь, Геть біжить переможений ворог. Хай же наші слова тільки добре несуть, Утішають поранені душі, Не втрачають вони свою істинну суть, Не стають крижані та байдужі. Бо у вічності вже не потрібні слова, Там замовкнуть усі людські мови, Доки тут на землі ще людина жива, Так потрібне їй слово любові. Ти нас, Боже, байдужих, холодних прости, Що словами-мечами вражали. Дай завжди нам слова благодатні нести, Ті, що Царство Твоє будували б.
