На поличці лежало три аркуші білого паперу. Не сказати, щоб вони були бездоганно чисті. На першому стояла велика чорнильна пляма. Правда, її не було видно — лист був перевернутий іншим боком і здавався абсолютно недоторканим. На другому аркуші в куточку червоним олівцем були намальовані якісь гачки-карлючки, а на третьому — прямо в центрі — простим олівцем була поставлена крапка. Коли в кімнаті нікого не було, перший аркуш паперу повернувся до другого й пихато сказав: — Поглянь, ти тільки-но поглянь на цю потворність! Третій листок ні на що не годиться! — Так-так! — квапливо підхопив другий аркуш паперу й роздратовано став розмірковувати: — Це просто жахливо — прямо по центру… Ця крапка… Якби ж крапка стояла десь у кутику аркуша, із цим можна було вряди-годи миритися. Але лиш подивишся на нього — і ця огидна жирна крапка в самісінькій середині аркуша одразу ж впадає в око. Вона геть усе нівечить! О-о, як це все мене дратує! Цей аркуш негайно потрібно викинути на смітник. — Шановний сусіде, — підхопив думку аркуш із плямою, — я давно за ним спостерігаю. Так ось що я вам скажу по секрету: цей листок не придатний ні нащо. Ця крапка по центру — неподобство якесь. Я навіть провів експеримент! І ось до якого відкриття прийшов: якщо, не кліпаючи очима, довго й зосереджено дивитися на цю крапку, то вона починає збільшуватися до розмірів, ви не повірите, — до розмірів п-л-я-м-и.! І це вам не жарти якісь! — Та невже?! То-то, я думаю собі, затесався поміж нас. Прикинувся білесеньким чистим аркушем. Ну не аркуш — а янгол якийсь! А ми, як простачки, це терпимо. На смітник таких! — Ось і я про це ж. Куди тільки наш господар дивиться?! Притерся тут поміж нами такими чистими й достойними, придатними до всякого благородного використання, і навіть голосу не подає… Не відомо, як могла розвиватися ця розмова далі, але в кімнату ввійшов господар. Йому саме знадобився чистий аркуш паперу. Він узяв перший верхній аркуш і хотів було йти до письмового столу, щоб робити на ньому свою справу, але перевернув його в руках і побачив велику чорнильну пляму. Аркуш негайно був вкинений у сміттєве відро. Наступний аркуш із карлючками господар, не довго думаючи, розрізав ножицями навпіл, викинувши списану половину вслід за першим аркушем до смітника, а чисту поклав в шухляду. Потім простяг руку за третім аркушем із крапкою в центрі. Узяв, повертів його в своїх руках і задоволено сказав: — Нарешті, знайшовся хоч один чистий аркуш! Він сів за письмовий стіл і став виконувати свою роботу на аркуші, який визнав за придатний. Розчинене вікно Складено на реальних подіях Кожною клітинкою спітнілого обличчя Настя ловить хвилі легкого вечірнього вітерцю, що проривається в кімнату крізь розчинене вікно. Кілька хвилин тому саме через це вікно вона пробралася в будинок. Правою долонею Настя бездумно стискає лікоть лівої руки, який тільки що забила об підвіконня. Насті двадцять один рік. Їй зовсім не до пустощів. Десять років тому в домі своїх батьків такі витівки були дівчинці в радість: вона легко перестрибувала через розчинене вікно й ховалася під ліжком, граючи в схованки з молодшою сестрою. Тепер не до розваг. Дитинство проминуло так швидко, і тепло батьківського дому тепер так далеко… Простір відкритого вікна перед очима змученої жінки був німим свідком її безвиході. Плекана люблячими батьками, Настя не могла уявити, яким холодним може бути родинне гніздо. У неповних сімнадцять дівчина вступила до університету. Батьки ж подбали про житло для доньки на квартирі, а не в гуртожитку. Приглянулася миловидна дівчина сусідському хлопцеві. Познайомився, став очікувати Настусю на лавочці, коли та поверталася з навчання. Покохалися молоді та й побралися, як те у всіх порядних людей буває. Дуже скоро Настя виявила, що Юрко не тільки її любить. У широкій душі чоловіка ще й друзів багато поміщається. Збереться весела компанія, а Юрко усіх пригощає. До пізньої ночі за столом під яблунею гудуть. У дім чоловік заходить — ледь ноги волочить. Падає в ліжко, не роздягаючись. А Насті й заговорити ні до кого. У сусідній кімнаті Юркова баба, але Настя її, як вогню, боїться — дуже клята стара. Саме через її злий язик Настя в свою кімнату через вікно пробирається. Бабина кімната — прохідна, і пройти через неї — це собі ж нашкодити. Настя такого наслухалася, що й в жахливому сні не привидиться… Сидить Настуся біля розчиненого вікна і, як у безодню, у темну ніч дивиться. Давно б до батьків гайнула, але в ліжечку донечка-крихітка спить — єдина відрада в житті. Голосно захропів і застогнав Юрко у своєму п’яному моторошному сні. Загавкав Сірко під відчиненим вікном, залаялася чоловікова баба. Настя старалася не чути її слів, але останні все ж дійшли до її слуху: «Усе! Усе штундам перейде! Нічого не лишиться!» Баба часто повторювала ці слова, коли лаялася, і Настя навіть не підозрювала, що наступного дня на власні очі побачить цих страшних людей — штундів, яким із невідомих причин має перейти все їхнє майно. У сусідів через дорогу було весілля: дивне якесь весілля — музики голосної не чути, танців не видно, усі тверезі, але якось по-особливому радісні по дворі ходять. Стоїть Настя на дорозі й себе нареченою пригадує. А тут розмову сусідок чує: «Шкода наречених. Ти глянь, які обоє молодесенькі, і в штунди пішли. Усе життя собі покалічили. І нащо воно їм треба? Не інакше, як затягли їх туди». Сірі дні минають один за одним, а обставини життя молодої жінки лиш погіршуються. У думках Насті рішення визріває: за дитинку — і до батьків. Не витримує вона більше такого життя. Юрко із запоїв не виходить уже. Баба з кожним днем скаженіє більше й більше. Батьки чоловікові, що з ними в одному дворі живуть, сваряться, б’ються. Немає молодій жінці спокою ні вдень, ні вночі. Змарніла, схудла, знервувалася… І ось, коли до втілення рішення про розлучення якась остання волосинка мала обірватися, диво стається. У суботу чоловік у ліжко майже тверезий лягає. «Завтра до церкви підемо», — каже й засинає миттєво… У відчинене вікно сумного Настусиного життя прорвався потужній промінь світла. Ці радісні сяючі обличчя. Ці лагідні світлі пісні. Ці щирі слова правди, що дають надію. Юрій і Настя покаялися, хрещення прийняли. Баба померла. Згодом помер і батько Юрія. Його ж мати теж до Господа навернулася. Лише згодом вони дізналися, що штундами стали. Сьогодні в їхній сім’ї восьмеро дітей. Тож, як баба казала, так і сталося: усе, усе штундам перейшло. Діти, коли в піжмурки граються, через відчинені вікна не стрибають — не ведеться так у цій родині.
