Чому сьогодні війна в Україні розділяє людей, здавалося би, більше, ніж радикаль

Чому сьогодні війна в Україні розділяє людей, здавалося би, більше, ніж радикальна Євангелія Ісуса Христа? Тому що вона стала тестом на адекватність, справжню ідентичність і порядність передусім християн, а потім усіх інших… Просте моральне питання оцінки та засудження злочинів хронічного брехуна, тирана та вбивці, а також дій його зомбованої орди, виявило відсутність адекватності, євангельської ідентичності, віри, мужності та порядності в тих, хто вважає себе громадянами неба. Спокушування лжепророків вселяло віру в лжемесію та лжеподвиги в ім’я «свободи й добра». І ось запитання: у які щілини розуму, совісті та душі пролізла ця брехня? Як і чому християни примудрилися проспати та проковтнути отруту брехні й пропаганди, «побачивши» в Україні фашистів та бандерівців, а в Росії «визволителів» та «воїнів добра»? Як вже навіть після явних жахливих і нелюдських звірств, зґвалтувань і вбивств, «християни» далі вірять у те, що українці самі себе ґвалтують, вбивають своїх, знищують свої міста в той час, як «воїни добра» високоточною зброєю знищують військові об’єкти, при цьому невпинно звинувачуючи Україну та її християн у фейках і брехні? Що сталося з розумом, совістю, вірою та страхом Божим у серцях цих людей? Чому атеїст Невзоров виявився адекватнішим, сміливішим і співчутливішим за більшість Z-навернених? СПОКУСА… Крім агностицизму, є багато єресей, які прагнуть відвернути нас від Христа та Його достатності. Із цієї причини апостол Павло й писав у Посланні до Колосян, 2:4: «А це говорю, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці». І сьогодні це очевидно в Росії, у її загальній вірі в міф про «визвольну місію їхнього лжемесії та брехуна» від фашизму, нацизму, НАТОізму та всіх інших страшних «ізмів». Громади в Росії ніби збожеволіли… Вони вірять Соловйову, Скабєєвій та іншим пропагандистам, працівникам пекла, тим, хто розпалює ненависть та вбивство замість довіри своїм одновірцям в оцінці того, що відбувається за межами їхньої країни та зокрема в Україні… Навіть Z-емігранти в усьому світі стали прозелітами російської пропаганди, «лжемесії» і «лжемісії». Встановивши російські прапори у себе на аватарці вони кричать українцям: «Християни, не лізьте в політику – це неправильно...» Можна тільки уявити усмішку диявола, який дивиться на таких «послідовників» Христа, які добивають святих України своїми пропагандистськими приспівами про вісім років терору на Донбасі, гей-парадах, фашистів, фейках тощо. До безсоромності, явно ігноруючи той факт, що саме Росія понад вісім років тероризує Україну, захоплює території цієї держави, розпалюючи війну, а врешті-решт відкрито вдерлася на її територію з брехливими гаслами та місією. Вони «прекрасно розуміються» на політиці України, причинах і цілях війни, але коли я засуджую моральне зло та злочини КДБ-шного режиму в нашій країні, вони пишуть мені: «Не лізь у політику, ми маємо бути поза політикою»! Лицеміри та брехуни… Саме так вас визначає Боже Слово…. В Україні є свої проблеми та гріхи народу, про які й молиться українська Церква та які СМІЛИВО засуджує… Християни України ніколи не мовчали у своєму реагуванні на моральне та видиме зло в країні… А тепер задумайтеся… Ті, хто жертву насильства звинувачують у тому, що вона цього заслужила сама, і виправдовують ґвалтівника – перед Богом злочинці та співучасники цього зла. «Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, – обидва вони Господеві огидні» (Пр. 17:15). Ось Божа оцінка дій Z-християн і адвокатів зла... Саме в цьому схваленні морального зла, віри в обман і брехливих звинуваченнях вам потрібно покаятися перед Богом, християнами й народом України… Перетворення російської церкви на «рашистську» та путінську зневажило Христа та Його Звістку! Чим можна виправдати сьогодні повагу до Сталіна, убивці мільйонів людей та християн? Як можна вірити «онукові Берії», що нищить чужу країну зі щирим обличчям «рятівника світу»? Z-істерія захопила християн та створила Z-церкву адептів імперського духу та особливої «російської правди»! Без покаяння й навернення до Христа таке «християнство» приречене. БОЯГУЗТВО ТА ВІДСУТНІСТЬ МУЖНОСТІ – це інша проблема тих, хто частково розуміє гріх своєї держави й правителів, але не висловлює чітко своєї позиції й боїться назвати моральне зло – злом... Їхня межа мужності – це особисте повідомлення «я не схвалюю...» замість сказаного вголос: «Я засуджую цю війну і вважаю вбивства в чужій країні злом…» І не треба цього робити навіть на площах, але висловіть свою позицію вголос у колі своїх друзів і в церкві… Вірність Христу, радикальній Євангелії та істині завжди коштуватиме дорого… Потрібно пам’ятати, що 30 срібників дзвенять у різний час по-різному… Дякую, що ви хоч не засуджуєте та не намагаєтеся грати друзів Йова… І ось на цьому темно-сірому тлі СПРАВЖНІ СВЯТІ виявляють СВІТЛО, СВОБОДУ, МУЖНІСТЬ і СИЛУ НЕБА, не давши себе затягнути в пропагандистське болото брехні, прямо й відкрито називаючи моральне зло, злочини та звірства – гріхом. Я ГОРДЖУСЯ ХРИСТОМ і ХРИСТИЯНАМИ, яких відсторонюють у їхній церкві зі служіння за ясність позиції та за їхню «ненаверненість» у Z-віру та релігію. Я захоплююсь моїми братами, які в колі своїх друзів, рідних і церкви в Росії перемагають тілесний страх і називають речі своїми іменами. Я радію тому, що ІСТИННА ІДЕНТИЧНІСТЬ, ВІРА і ПОРЯДНІСТЬ сьогодні живі в Росії в окремих святих, які навіть терплять відсторонення «своїми» і адептами системи… Справжня єдність у Христі та братерство є і виявляється в дуже важкі й невиразні дні… Хочу подякувати за справжню єдність у Тілі й за тих, чия ідентичність у Сині, Його правді та спільній для Його дітей здатності називати речі своїми іменами. Брати і сестри Росії, які сьогодні сповнені Христової любові, скорботи, чесності, молитов і підтримки, ми безмежно цінуємо, любимо вас і очікуємо на честь обійняти вас свого часу. Дякую вам за мужність, позицію, порядність і стійкість… Це випробування ви проходите гідно, і ми духом із вами… Той, Хто живе в нас, дасть мужності й сили пройти все до кінця… Сяйте, як світила у світі темряви… Ви – надія Росії, після її майбутнього покаяння, навернення і під час справжнього пробудження… Молюся за вас Вірному та Істинному… Безсумнівно, Світло переможе пітьму, зло, потворність та агресивний тиск брехні… Жива і справжня Євангелія розділяє не тільки людей у цьому світі… Євангелія очищає і Церкву… Наша потреба гори Переображення… Війна… За цим словом в моїй свідомості були фільми, де прості хлопці стають крутими, а погані терплять поразку, і в кінці, безсумнівно, торжествує справедливість, добро й любов. В основному саме так кінематограф представляє більшість фільмів про війну, змальовуючи романтичний героїзм і радісний хеппі-енд. При цьому, як правило, за півтори години вся драма закінчилася, і ми полегшено видихнули, формуючи в собі якийсь смак «фану» від самого поняття «війна». Можливо, саме такі, що звикли до подібної пропаганди хлопчаки (до 60 років), погоджуються на участь у безумній авантюрі, що призводить до швидкої смерті, інвалідності та психічної неадекватності до кінця своїх днів. У реальності війна – це невимовний жах, який відкриває справжній зміст людської душі, оголюючи весь трагізм і глибину едемського гріхопадіння з його руйнівними наслідками. Каїн і Авель були піонерами війни… Каїн створив показову апологетику агресора й вбивці, цинічно ігноруючи попереджувальний голос Бога й сумління, а також не менш цинічно виправдовуючи своє зло після злочину. За його шаблоном в історії діють усі вбивці й тирани, які починають загарбницькі війни, кидаючи мільйони доль у воронку страждань, болю, жаху та смерті. Безумовно, той, хто не пережив війни (з позиції Авеля), не може зрозуміти тих людей і їхній біль, які пройшли й проходять через її горнило. Як слова друзів Йова, які «стріляли» вище його голови у своїх порадах і докорах, саме так часто звучить і від цілком хороших людей «підтримка» тих, хто дійсно все і всіх втратив… Не раз, слухаючи понівечених війною людей і дивлячись їм у вічі, просто мовчки погоджувався, розуміючи, що мені нічого сказати (окрім Євангелії), і навіть моє співчуття дуже поверхове й неефективне… Вислуховування, мовчання і сльози бувають більш цілющими, ніж правдиві слова… «Каїністи» завжди повторюють пісню свого морального фюрера, і тому їхня риторика завжди відображає його філософію. А їхнє «состраданіє» подібне до того, як насильник погладжує по голові свою напівживу жертву, їхнє «ободрєніє» часто схоже на контрольний вистріл у голову: «Нам дуже шкода, що ви страждаєте, але це вам за… і ви самі…» і т. ін. Однак сьогодні я хочу говорити не про «каїністів». Із ними все зрозуміло, і одного разу пелена спаде, а Бог обов’язково явить Свій святий суд над беззаконними. Хочу сьогодні більше говорити про те, як нам, християнам України, пройти й пережити війну, уникнувши спокус супутньої омани. Як дійсно, пустивши глибоко коріння, уподібнитися у всьому Христу, щоб явити Його гідно в ці важкі дні? Оскільки з «колодами» інших все зрозуміло, нам потрібно побачити ті заскалки, які без належного аналізу та вийняття, можуть непомітно перетворити нас у сліпих і самоправедних осіб. Хочеться чесно проаналізувати те, що відбувається з нами, із Церквою Ісуса Христа як в Україні, так і за її межами для того, щоб нам правильно слідувати за Ним і чітко відобразити життя й славу Переможця… Отже, які реальні спокуси й небезпеки чекають сьогодні Церкву, що страждає в Україні, у дні цієї жахливої й несправедливої війни? На що нам треба звернути сьогодні увагу, щоб ми пройшли цей час гідно, не впавши в гріховну спокусу? Я спробую чесно, аналізуючи своє серце й те, що відбувається довкола, показати 10 небезпек для християн у Україні. 1. Зовнішнє зло здатне робити нас злими. Несправедлива війна веде до сплеску почуття справедливості, яке ми скеровуємо на всіх і все, що оточує нас. Із доброго в цьому: ми стаємо чесними й глибокими в оцінці зла в тім, що відбувається, а з поганого – у кожного формується свій «радикалометр», і ми з легкістю ставимо оцінки й рубаємо стосунки з тими, хто не так радикально й точно мислить, як ми. Гостро відчуваючи фальш, реагуємо на нього категорично та різко. Дуже непомітно охолоне любов там, де раніше ми були м’які та чуйні, але тепер реагуємо жорстко й грубо. 2. Втрата благодаті та любові між собою. Через множення беззаконня й тиску зовнішнього зла ми стаємо жорстокими й холодними в любові один до одного. Замість прагнення зрозуміти й вникнути в пережите людиною, ми легко засуджуємо її вчинки та дії, виносячи свій вирок. Можемо бути чутливими до тих, хто страждає і втратив усе, але різкими до своїх, скажімо, до тих, хто виїхав із країни, вважаючи їх зрадниками, або до тих, хто виявив у чомусь слабкість і малодушність. Нахил у бік справедливості й правди призводить до втрати благодаті та любові до немічних, слабких і «трохи не так мислячих». Зростальна вимогливість, підозрівливість і різкість у судженнях знищує атмосферу Царства Божого в Церкві та у святих. І непомітно християни перетворюються на мусульман, а наше християнство – на іслам… 3. Фарисейська сліпота та прихована гординя. Бачачи обставини в дні страждань глибше, а часто й суб’єктивно, ми стаємо критичними до інших, не помічаючи в собі своїх помилок і втрачаючи біблійну адекватність. Зацикленість на помилках інших, яка непомітно призводить до сліпоти й до самовдоволення, ми вважаємо за ревність. Стаючи експертами з помилок, гріхів і неточностей інших, ми не прагнемо аналізувати своє серце, шлях і гріхи, непомітно перетворюємося на лицемірів, а часто через активність у служінні або навіть без нього – на героїв і «орденоносців»… 4. Формування менталітету жертви. Очевидна несправедливість війни та кричущі злочини природно роблять нас жертвами агресії та ненависті ворогів. Але між БУТИ жертвою та РОБИТИ себе жертвою – дуже тонка грань, і цей перехід дуже легко не помітити. Церква Христа – це ті, хто живе в Переможцеві й має за честь постраждати з Ним. Тому ми не повинні очікувати служіння нам і уваги до себе, фокусуючись на служінні іншим. Безумовно, боляче, коли пораненого й побитого добивають словами, повчаннями й докорами. Але ми не повинні ображатися й гніватися на дурість і сліпоту тих, хто називає себе братами й сестрами. Навіть коли проходимо долиною випробувань, скорбот і плачу, слід пам’ятати, що нам дарована Богом честь як Його дітям – долати цей період, страждаючи несправедливо від підступності чужих і зради близьких. Ми покликані знаходити джерела в долині плачу, а не впадати в образу, саможалість та вимогливість. 5. Узаконення хамства та грубості. Будьмо чесні: зло, що відбувається навколо нас, вимагає відповідної оцінки. Сьогодні ми дуже часто не ліземо за словом у кишеню. Різкий тон, грубі слова та яскраві епітети – це лише частина та верхівка айсберга в тому, що відбувається в нашому серці. Оскільки ми не буддисти, ми переживаємо найгостріший біль і почуття, але ми не поспішаємо до Бога, натомість роздаємо наліво і направо свій гнів, переживання, думку та оцінку. 6. Втрата трепету перед Богом і здатності слухати Його. Відразу ж після початку війни з’явилася нова євангелія – спрага та мрія про її закінчення. З цієї причини ми фокусуємося на щоденних подіях війни, залежачи від успіху на фронті та перемог ЗСУ. Перемога для стражденних – це природне та нормальне бажання, як і бажання бути в курсі того, що відбувається, щоб знати, про що молитися… Біда, коли ці новини стають живленням для нашої душі, і ми втрачаємо трепет перед Богом та Його Словом. Коли навколо чути багато болю та горя, нам справді важко слухати голос Божий. Але, опускаючи погляд нижче слави Божої та Його величі в обрій земних подій, ми перестаємо об’єктивно оцінювати реальність і бути адекватними серед болю та зла. А без діючого трепету перед Богом і Словом ми перетворюємося на самовдоволених експертів з добра і зла, оцінюючи все крізь призму свого суб’єктивізму, бачачи ситуацію спотворено. Коли втрачаємо здатність слухати й чути Бога, то живемо в спотвореному світі. Перебуваючи на «лозі» стрічки новин, а не на істинній Лозі, ми видаємо не той плід і результат... Нами керує наша справедливість, а не Божий Дух... Нам потрібний цілющий трепет, що будує нас для адекватності та гідного життя. 7. Поглинання служінням та потребами людей. Час війни, як не дивно, це найкращі дні Церкви, коли ми можемо служити знедоленим та втраченим. Саме Церква покликана явити руки та обійми Христа для тих, хто страждає в цей час. Небезпека підстерігає нас у тому, що ми робимо добро й служимо людям, забуваючи про Гору Переображення та потребу власного поклоніння. Ми створені в Христі, щоб перебувати в спілкуванні з Отцем. Від цього має виходити наше служіння. Це реальна спокуса: слухаючи людей, їхній біль і радісно покриваючи їхні потреби, втратити здатність слухати та відчувати радість від живої близькості з Богом Отцем. Ісус – нашa Лозa та головнa насолода в житті, а не служіння людям, що дає нам задоволення та радість. Перегорання не за горами, якщо ми втрачаємо цей баланс і живий зв’язок із Отцем і Сином у своєму служінні людям. 8. Ігнорування проблем: «Моя хата скраю». Це те, як багато хто поводить себе під час війни. Вони пасивні в служінні та допомозі іншим людям, упускаючи даровану Богом честь, можливість і час. У когось це страх занурити своє серце в живий біль, у когось – втратити свій затишок і комфорт, у когось – власні турботи та цінності, що важливіші за Божі. Відбувається ігнорування Божого покликання та відкритих Ним дверей для формування характеру та служіння іншим. У серці повно аргументів для самовиправдання себе та інших, але душа залишається порожньою й безплідною. 9. Нівелювання кордонів між Царством Божим та царством земним. Близькість біди, страждань та болю завжди об’єднує людей проти спільного ворога. І Церква покликана підтримувати всіх, підбадьорюючи та служачи навіть представникам влади. Сьогодні саме Церква в найнебезпечніших місцях звершує усяку працю з порятунку, допомоги та підтримки людей. Ми відчуваємо шанобливе ставлення влади та людей, які творять добро в дні зла. І в цьому загальному пориві служіння та боротьби із зовнішнім злом стирається грань між Церквою та світом, ми стаємо своїми. З одного боку, ми повинні бути близькими до людей у їхньому болю й брати участь у боротьбі за добро проти зла. З іншого – є небезпека, що спільні земні цілі, завдання та бажання нівелюють наше небесне покликання. І це Христове покликання – примиряти людей із Богом – затьмарюється спільним прагненням перемогти реального, земного й видимого ворога. Ми надто небезпечно стаємо для світу своїми, а світ – своїм для нас, просочуючи душу його цінностями та цілями… 10. Патріотизм і націоналізм, що блокує Велике Доручення. Путін і російська влада досягли прямо протилежних цілей в Україні: сплеск національної єдності та прагнення до повної «дерусифікації», оскільки Україна в тренді всієї світової спільноти, і українцям важко не пишатися своєю земною державою на тлі її мужнього протистояння видимій імперії зла. Природно, у більшості відбувається сплеск любові й повернення до рідної мови та національної культури. А алергія на пов’язане з агресором величезною мітлою вимітає все, що нагадує про Росію як усередині країни, так і всередині Церкви. Для нашої держави це необхідний крок для утвердження національної ідентичності, культури та цілісності країни. Для Церкви Христос поставив інші завдання. І ось тут є низка небезпек, які нам потрібно ясно усвідомлювати, щоби не промахнутися. Отже, чого нам потрібно остерігатися? Існує реальна небезпека надмірної гордості за свою національну приналежність, яка формує фокус на побудові царства земного, а не Божого. Перекіс у бік земної ідентичності та величі, чим, до речі, і була заражена й нині хвора Церква Росії, яка живиться приємною для плоті багаторічною пропагандою… Звичайно, небезпек і спокус набагато більше, ніж усе назване, але моя мета – допомогти відвернути наш погляд від явного, видимого зовнішнього зла, щоб побачити те, над чим працює Бог сьогодні всередині нас. І, що важливіше, допомогти побачити нашу відчайдушну потребу в Богові, Його благодаті та житті. Тому що Він дає благодать саме смиренним і скрушеним, а не озлобленим, незадоволеним і скривдженим. Нам сьогодні дуже потрібна Гора Переображення, храм Асафа і смоковниця Натанаїла, де ми зможемо поставити Богу чіткі запитання, почути Його голос, знайти Його оцінку себе й того, що відбувається. Де ми зможемо знайти благодать, радість, натхнення, ясність і силу Христа для переможного життя? Нам потрібна Гора Переображення, щоб після неї впевнено й сміливо спускатися в долину з бісами, зневірою, цинізмом, малодушністю й земним злом, що атакує… Нам потрібне щоденне ВОЗНЕСІННЯ нашої душі в Божу присутність, щоб ми радісно ходили в Ньому, залишаючись фізично на цій землі. Ми покликані стверджувати Його Царство, а це неможливо без абсолютної єдності з Христом і Батьком. Союз дієвого болю і життєдайної сили Христа робить у нас приголомшливі за своїм впливом зміни. Євангелія в тому, що Ісус вже з’єднав нас із Батьком і, живучи в нас, дає нам всю потрібну силу й здатність жити надприродно в благодаті. Оскільки Бог закликав нас досягати успіху в невидимій війні й битві за поклоніння, щоб явити перемогу Христа в цьому видимому й страдницькому світі, нам потрібно повернутися до справжнього трепету перед Ним і до глибини переживання, що перевершує розуміння любові Христової. Ось тільки тоді ми зможемо по-справжньому та дієво впливати! Як ніколи, ми сьогодні потребуємо любові й благодаті, щоб посеред війни, зла й смерті виявляти її один до одного й навіть до ворогів. Ми не зможемо явити Його Царства в цьому світі, якщо не ходитимемо в Христі й не житимемо Його життям і небом. Наша надія надто велика й прекрасна, щоб ми розмінювали її на щось менше…