Буває, що життя вирує і часу не прив’яжеш.

Буває, що життя вирує і часу не прив’яжеш. Те слово, що тебе лікує, ти сам собі не скажеш. І тягаря важких думок не скинеш, не покращиш долі, І випадково не загинеш, неначе мимоволі. Відчуєш дружнюю підтримку, та відповідь не в цьому, Чийсь ніжний дотик на хвилинку тобі вгамує втому. Побачиш, що життя прекрасне — і хочеться пожити. На мить все в серці стане ясно — як бути, як любити. Як Царство Боже будувати серед нерозуміння, Та приклад іншим подавати, складаючи каміння. Як навмання відповідати, без плану та без схеми І остаточно не зламати нервової системи. Як зуби треба затискати, коли болить і коле, Як спраглих в церкві напувати і розуміти молодь. А часом радість пропадає, ховає ніч дорогу, Що не візьми, все випадає з руки і на підлогу. Що не скажи — ніщо не варте ні іншим, ні самому, Ні свято, ні слова, ні жарти, ні з дому, ні додому. Буває, що життя вирує і часу не прив’яжеш. Те слово, що тебе лікує, ти сам собі не скажеш.