Боргова яма

– Татусю, татусю, плокидайся! Наса масина зламалася. Татусю, а ти знаєсь, з насої масини напоцятку хотіли злобити дві масини, але дядя Льоса її звалив і нам її подалив, це мені Глиса сказав, він усе пелевілив. Цесно, мозес подивитися! Василь прокинувся. Біля ліжка стояв його чотирирічний син Женя та по-дитячому шепелявлячи, розповідав чергову новину сім’ї. – Годі тобі! Звідки тобі знати? – Прокинувшись, потягуючись та всміхаючись, запитав Василь свого малого сина. – Плавда! Мені Гліса показував, я сам бачив. Не вілис? Ну, тоді сам іди і пелевіль! Машина й справді зламалася... «Я тобі її продаю дешево, вона найкраща. Ти ж мій друг! Я б тобі її навіть так, задарма, віддав, але дуже потрібна ця тисяча доларів, щоб дітей повезти відпочити», – лунали в пам’яті Василя слова Царьова. Машина, розламана на дві частини та зварена, немов символізувала зраджену довіру у стосунках Царьова й Петрова. – Гриша, – окликнув він старшого сина, – відвези машину на звалище. На ній небезпечно їздити, можна розбитися. Не підлягає ремонту... Машину вивезли. Єдину машину. Петров був доброю людиною та не любив конфліктів. Сім’я залишалася без коштів. Він хворів, усі зароблені гроші пішли на сплату боргу Царьову. Радитися ні з ким йому не хотілося: не міг він зрадити друга. Сім’ю забезпечити теж не міг. Уже протягом кількох місяців одна старенька з сусіднього квартирного комплексу телефонувала йому щовівторка, щоб принести продукти для сім’ї безкоштовно. Продукти призначалися для безхатьків, інвалідів та тих, хто не в змозі був себе забезпечити. Відчуваючи себе водночас і безхатьком, й інвалідом, Василь був дуже пригнічений. – Тату, – гукнув Гриша, старший син, – я вивіз машину. Гриша підійшов та сів на старий затертий диван поряд із батьком. – А ну його, тату! Куплю я тобі нову машину. Я зароблю грошей… – Так, дякую, – думаючи про своє, машинально відповів Василь синові. – Але тільки не в дяді Льоши. Добре? – сказав Гриша. Зламалася машина, зламалася дружба, грошей катастрофічно не вистачало навіть для того, щоб віддавати борги щомісяця. До Росії повернутися було неможливо, адже хату було продано, та й для дітей відкривалися дуже гарні перспективи для життя в США… Петров так і не зміг оговтатися після травми. До кінця своїх днів він не міг працювати, тому завдяки соціальним виплатам від уряду, що отримував через непрацездатність, він ще багато років поспіль виплачував Царьову «борг»… А Царьов далі багатіє. Він уже не має потреби в нових емігрантах. Таких «друзів», як Петров, йому цілком досить. Він із задоволенням хвалиться успіхом, повчаючи зневажливо інших, як досягати успіху в Америці. І нікому навіть і на думку не спадає, як саме спромігся зібрати своє багатство Олексій Царьов. А тому люди, що знають його, у захопленні від нього й вважають, що це добра, чуйна та добродійна людина. А скривджені ним мовчать...