Болить душа за долю України

Летять сніжинки із небес блакиті. Всміхнулось сонце лагідним теплом. Холодні ж ночі чорнотою вкриті. В скорботу землю зодягнуло зло. І покотилось перекотиполем Від півдня, заходу до сивого Дніпра. Луною відгукнулось, людським болем: «Вставай, країно! Вже прийшла пора!» Цвіт нації за ґратами… Це молодь… Ми, старші, пам’ятаєм роки ті… Репресії, знущання, штучний голод, Сибірські тюрми, смерть у Воркуті… Та час минув… І почалася воля… Та не для всіх… Лиш пильним оком глянь – Для декого настала вже сваволя. Не будь байдужим, а за правду встань. І підніми своє лице до неба, Щоб юдою й запроданцем не стать! Почує Бог молитви і потреби – І Єрихон впаде, і злісна рать.