Тихо так довкола і спокійно… Линуть ніжні голоси пташок. Діва у кутку схилилась мрійно… Чути десь дитячий голосок. На коліна схилена Марія Із Творцем розмову завела. Він – її опора і надія. Лине Богу із душі хвала: За насущний хліб, за світлі мрії, За життя, яке Творець дає… Радість повнить серденько Марії За служіння Господу своє. Помолилась Діва, тихо встала, Із одежі витрусила пил… Благодать святая наповняла, Надихала і давала сил… Раптом ангел Господа з’явився: «Радуйся, Маріє!» – їй прорік, Сяйвом неземним увесь світився: Божа сутність він – не чоловік. Від цих слів аж знітилась Марія, Трепету душі немає меж. «Незабаром ти народиш Сина, І Його Ісусом ти назвеш». – «Я ж бо ще не знала чоловіка», – Голос наполохано бринить, Затремтіли в дівчини повіки, Мить – сльоза додолу побіжить. – «То зійде Господній Дух на тебе, Бо Дитя народиш ти Святе. Говорю від Бога, не від себе, То ж повір, Маріє, ти у це!» – «Покоритись Богу я повинна, Сказане хай сповниться усе! Бог дарує світу Свого Сина, Від гріхів Він люд увесь спасе». Ангел відійшов, як і з’явився, В роздумах Марію залишив. Дух Маріїн Господу скорився. Благодаттю Бог її сповив. Покорилась волі Божій Діва Тихо і покірно, мов дитя, Щоб творив Отець багато дива На землі й давав нове життя. І раділо серденько Марії: Вибрав Бог одну саме її, Щоб здійснити давні людські мрії Увійти в небеснії краї. А сьогодні, друже, з плином часу Чи ти не радієш з нею теж? Бо ж вона творила й долю нашу… Знай, що праці тій немає меж. Світу дарував Отець Месію Через святу Матір у той час… Це величну Бог явив подію, Щоб спасти, мій друже, також нас. І летіли тихо дні за днями Для Марії в Назареті, там… Сталось за пророчими словами – Бог-Спаситель народився нам!
