Апостол Петро

«Так, Господи, —  відаєш Ти, що кохаю Тебе!» Ів.21:1 Ти знаєш, Господи, що я люблю Тебе. Ти знаєш, Господи, що я Тебе кохаю. Ти знаєш, як зневажив я себе До невимовного болючого відчаю. Щоб зрадити — й на думці не було. Надіявсь у дворі Тебе дождатись. «Невинний Він, відпустять все одно, — Я думав, — разом будемо вертатись». Не знаю, звідки впав на душу страх. Невже із вуст зневажливих служниці? Побачив вирок я в її очах І зрозумів: це смерть — це не дрібниці. Злякався я. Вона ж: «Ти був із Ним». Злякався я, бо кожен на дворищі На мене зиркав поглядом лихим, І гідністю скотився на щаблі найнижчі. «Не був я з Ним! Не знаю я, хто Він! Бог свідок! Присягаюся! Це правда!» Бо що ж сказати їм? Я тут один. І півень заспівав, немов прорiк: «Це зрада!» Сльозами все закрилося вгорі. Розкраялась душа від болю розуміння. О, ліпше б я помер у тім дворі, Ніж мучитись від докорів сумління. Та бачу я, що Ти мені простив. Ти не лишив мене Себе і раю. Ти знаєш, Господи, що я Тебе любив. Ти знаєш, Господи, що і тепер кохаю.