О благодатний час – спасіння мить! Чуттів отих з душі ніщо не може стерти, Коли уперше осяйна блакить Зігріла серце поглядом безсмертя. Як чистоти небесної печать Душі торкнулась благодаттю Духа, Коли уста від трепету мовчать, А серце пильно Божу велич слуха. Коли завмер невпинний часоплин, І пісня вічності полинула над світом, Щоб дух, піднявшись із гріха глибин, Міг для життя нового пробудитись.
